ЧОМУ ПІДЛІТКИ ДОЗВОЛЯЮТЬ СОБІ ГРУБОЩІ?

Фізичну агресію дітей і підлітків дорослі контролюють досить жорстко. Але рідко звертають увагу на їх негативну мовну поведінку, хоча за своїм походженням і впливом це не що інше, як агресія. Нехай і більш «легка», ніж рукоприкладство (грубість, образи, образливі клички, принизливі та жорстокі висловлювання, підвищений тон ... ) Як показує практика, ставлення батьків до словесної агресії дітей суперечливе і непослідовне:

По-перше, дуже поширена практика «подвійного стандарту». Батьки розмовляють з дитиною грубо, постійно зриваються на крик, допускають образливі і принизливі характеристики («ні про що не думаєш!»; «Зовсім тупий?»). При цьому суворо карають дитину за спроби відповідати в тому ж дусі, часом прямо заявляючи: «Так, нам можна, а тобі не можна!». Але іноді дорослі не усвідомлюють власної мовної агресії і дивуються: «Як він сміє? Я йому слово, а він у відповідь десять! ». Переслідуючи грубість дитини, не помічають, що самі подають йому приклад образливої поведінки.

По-друге, батьки, іноді, свідомо, а, іноді, мимоволі дають дитині зрозуміти, що мовна агресія цілком допустима, як би разом і дозволяють її, і забороняють: вдома з дорослими - не можна, а з друзями, з однокласниками, у дворі - можна.

По-третє, батьки часом, самі того не бажаючи, буквально «провокують» дитину на мовну агресію - нотаціями, підозріло-обвинувальними питаннями і ворожими зауваженнями: «Посуд, звичайно, знову не помив? З собакою, звичайно, знову не погуляв? Ти знову ... ти вічно ... у тебе завжди ... чого від тебе чекати ... ».В результаті психологічна напруга розряджається спалахом грубості і зухвалості: «Самі мийте вашу посуд! Відчепіться! Відв'яжіться! »

ПРИЧИНИ ЛИХОСЛІВ`Я:

     Розрядка емоційної напруги, сплеск негативних переживань - типова, але далеко не єдина причина мовної агресії дитини. Перелік негативних емоцій, які прориваються в грубості і образах, вельми великий: образа, страх, гнів, нудьга, ревнощі, заздрість, розчарування, роздратування, втома. Якщо дитина постійно змушена відчувати ці емоції, якщо її життя протікає в подібній атмосфері, то проблему мовної агресії вирішити не вдасться, доки не будуть усунуті ті причини, які постійно її підживлюють.

Наступна причина мовної агресії - це оборона, агресія «у відповідь». На жаль, дитяча мовна субкультура дуже груба і нав'язує дитині вміння «огризатися». Кожна дитина рано чи пізно стикається з образами з боку співрозмовника і відповідає йому тим же. Всяке змістовне спілкування припиняється, виливаючись в лайку.

    Ще одна причина мовної агресії - самоствердження. Діти, які не вміють, не навчені конструктивно вирішувати проблеми спілкування, часто використовують грубість, погрози, глузування, для того, щоб самоствердитися за рахунок «жертви». У таких «агресорів» завжди відзначаються негаразди з самооцінкою: вона або завищена, або занижена.

Корекція негативного мовної поведінки - справа важка. У багатьох батьків нерідко виникає сумнів: а чи потрібно її коригувати, словесну агресію? Досить, якщо з дорослими дитина поводиться «культурно», а серед однолітків - що ж, нехай дозволяє ... Повинен же він вміти за себе постояти ?! На жаль, ці сумніви небезпідставні. Груба мовна поведінка не тільки в дитячому, але і в дорослому середовищі часто вважається ознакою сили, авторитету, упевненості в собі. А тих, хто не допускає у своїй мові грубості, часом числять «слабаками». Кому ж охота бути слабаком?

Але ж і справді є такі ситуації, з яких дитина повинна негайно вийти. Умовляння на якийсь протиправний вчинок, на експеримент з наркотиками підліток має повне право обірвати актом мовної агресії. Але в місці з цим має припинитися і небезпечне спілкування, щоб надалі не потрапляти в такі ситуації. Мовленнєва агресія в принципі псує спілкування, спотворює намір співрозмовників. Так, спокійна розмова - припустимо про те, куди піти всією компанією - перетворюється на щось зовсім інше, якщо хтось із співрозмовників дозволив собі грубу насмішку, підвищення тону. Він, можливо, хотів усього лише енергійно наполягти на власному реченні. Але співрозмовники тут же почнуть «огризатися», проявляти агресію «у відповідь». В результаті розмова перетворюється в перепалку, яка має тільки одну мету - уразити приятелів, залишити останнє слово за собою.

П'ять способів погасити конфлікт.

Як же можна зупинити мовну агресію в конкретній ситуації і запобігти подібну поведінку дитини?

     Насамперед батькам слід проаналізувати власну поведінку. Якщо в сім'ї діють «подвійні стандарти», то дитина щодня отримує приклади мовної агресії. Марно сподіватися, що дорослий цим прикладом не буде. Молодший підліток, може бути, і не стане до пори до часу проявляти відповідну агресію по відношенню до батьків - зі страху покарання, з почуття слабкості і безпорадності, але аж пізніше себе покаже: «Вам можна, а мені не можна? !! Хочу і грублю! І нічого ви мені не зробите ». Справді, адже наступний за мовною агресією крок - агресія фізична. Не менше 15% батьків зізнаються, що на грубість дитини відповідають рукоприкладством. Тобто мовна агресія виявляється сходинкою до фізичної не тільки в дитячому середовищі, а й у сім'ї.

Погасити мовну агресію в гострій ситуації батькам допоможе «ігнорування». Відповідати на дитячу грубість - значить розкрутити механізми сварки. Не помічати її (якщо, звичайно, поведінка дитини не загрожує іншим людям), мовчати, зробити вигляд, що зухвалість дитини не почута, - це нелегко. «Та як же мовчати на його нахабство ?!». До «нахабства» дитину доведеться, звичайно, повернутися, але тоді, коли вона заспокоїться, коли гострота переживання залишиться позаду і можна буде обговорити, що ж трапилося. Загальний принцип - зацікавлену увагу треба проявляти до позитивної поведінки, щоб не виходило так, що тільки зухвалості і брутальності дитини викликають гарячу реакцію батьків.

Цей же принцип можна порадити використовувати і дитині. Коли до нього звертаються грубо, коли його дражнять, нехай він спробує «не почув». Допомагає не завжди, але часто. Хам і «обзивала» хоче  саме того, щоб жертва реагувала, мучилася, бісилася. А от якщо жертва категорично не сприймає образ, то і ображати нецікаво.

    З молодшими підлітками дієвим заходом буде перемикання уваги. Яке-небудь несподіване запитання зовсім не про предмет спору, жарт, попутне зауваження («Слухай, а пам'ятаєш, минулого літа ...») допоможуть не посилювати гостроту конфлікту. Але потім, в спокійній обстановці, доведеться поговорити з дитиною про те, як він сам ставиться до своєї брутальності.

Можна спробувати прийом «часткової згоди». Його сенс у тому, що дорослий погоджується з почуттями дитини, приймає їх, але не погоджується з формою з виразу. Тобто батьки ніби піднімаються над ситуацією. «Я розумію, що ти засмучений ... Я бачу, що тобі прикро ... Я згоден, що тобі неприємно, але ...» Це дуже дієвий прийом у всіх тих випадках, коли грубість дитини викликана якимись негативними психологічними переживаннями. Адже тут-то «грубіян» хоче не нагрубити, а виплеснути емоцію, хоче, щоб його зрозуміли.

З молодшим підлітком допоможе опора на позитивний «Я-образ»: «Ти ж розумний, гарний, добрий, а так говорять тільки слабкі  і жорстокі!».

    Якщо в родині ніхто з дорослих не дозволяє собі грубих виразів, то діти сприймуть цю благородну манеру поводження. Але трапляється часом, що батьки в розгубленості: як же так? - Ніхто в родині образливі, принизливі слова не вживає, а дитина раптом почала грубити ...

   Дитина живе не в стерильному просторі - і на вулиці, і по телевізору він чує занадто багато грубих виразів. Психологи вважають, що дитина, навіть не розуміючи змісту образливих, лайливих слів, відчуває їх сильний емоційний акцент. Тому і вимовляє їх в ситуації підвищеного емоційного напруження. Тут досить пояснити, що так виражатися недобре, некрасиво. Дитина зрозуміє і прийме батьківське осуд.

Але якщо вона все одно продовжує виголошувати заборонені слова, треба задуматися про більш глибокі причини їх появи. Адже вона не просто так кидається грубостями. Дитина  намагається з їх допомогою задовольнити якусь потребу. У більшості випадків це потреба в розрядці негативних емоцій. Адже навіть у дружній родині у дитини неминучі негативні переживання. Якщо підліток засмучений, ображений, переляканий, йому потрібно висловити те, що він відчуває. Чи вміє він висловлювати неприємні, тяжкі почуття у прийнятній формі? Зазвичай батьки не вчать цьому. Більше того, надмірними вимогами «пристойного» поведінки батьки часто забороняють дитині всякий вираз негативних емоцій. Не знаходячи виходу, неприємні, хворобливі почуття накопичуються і можуть прорватися а грубості, різкості і навіть в лихослів'ї.

Навчіть дитину «вихлюпувати» неприємні переживання без шкоди для нього самого і для оточуючих його людей. Як? У слові і в дії - русі. Рух - ефективна, миттєво діюча на дитину «швидка допомога». Якщо умови дозволяють, нехай побоксує з диванної подушкою, енергійно посувається, подумки «розправляючись» з важкими почуттями або спогадами. Але основний шлях - слово.

Дитині треба допомогти поділитися прикрістю, «вимовивши» та обговоривши його. Поясніть дитині і продемонструйте на власному прикладі, як це робиться. Треба виразно зрозуміти і назвати те, що «лежить на серці» - це допомагає набагато краще, ніж волати: «Все дурні! Ненавиджу! »